Геронтологічні зміни проблеми остеопорозу

 Вікові зміни кістково-хрящової тканини й апарату зв’язок хребта і кінцівок проявляються дистрофічно-деструктивними порушеннями з остеопорозом і гіперпластичними процесами. Паралельно розвиваються компенсаторно-пристосувальні реакції. Старіння кістково-суглобового апарату корелює зменшення росту. Це відбувається в разі викривлення хребта в сагітальній і фронтальній площинах, зменшення висоти хребців і дисків. Остеопороз розвивається в другій половині життя.

  Віковий остеопороз — біологічний процес розрідження кісткової тканини зі зменшен­ням кількості кісткової речовини на одиницю об’єму без змін співвідно­шення органічного і мінерального компонентів. Слабкість, втома, біль у спині, попереку, суглобах кінцівок характерні для людей похилого віку. Втрата кісткової речовини призводить до зменшення пружності. Шийка стегна руйнується внаслідок навантаження (на 1 см2), яке в три рази мен­ше, порівняно з навантаженням, що може призвести до такого руйнування в молодому віці. У багатьох кістках є ділянки з меншою міцністю, тому ви­никають переломи і тріщини. На вік понад 60 років припадає більше ніж половина всіх переломів. У віці 60—67 років на кожний перелом у чо­ловіків припадає чотири переломи у жінок. Зменшується кровотворення і депонування кальцію, фосфору, натрію, калію тощо. Віковий остеопороз розвивається як наслідок порушення зв’язків хімічних елементів і струк­тури атомно-молекулярних з’єднань кісткової тканини. Дефекти в ДНК змінюють реакції синтезу і розпаду білкових систем, що призводить до за­гибелі клітин. Компенсаторна остеобластна активність не відновлює кісткової речовини.

   Перша ознака старіння кістки — деструкція і загибель остеоцитів. В остеоцитах утворюються зернисті конгломерати, збільшуються лізосоми, зменшується ендоплазматична сітка, кількість рибосом та мітохондрій. Зникають колагенові фібрили в матриксі, нерівномірно відкладається кальцій, порушується процес кристалізації. У процесі старіння в людини порушується мінералізація кісткової тканини в хрящах. Кристали збільшуються й одночасно виникають дефекти в кристалічній решітці. Це призводить до втрати міцності. У тілах хребців розрідження досягає 20— 100 %. Зменшується висота тіл хребців. У верхніх кінцівках розріджен­ня відбувається у великих горбках плечових кісток і фалангах пальців. У 78 % людей похилого віку спостерігається остеопороз шийки та вертлюгів стегна. Стоншується кірковий шар кістки, кістковий канал розширюється, стоншуються трабекули, проміжки зон розрідження. Остеопороз у ділянці коліна у віці після 70 років спостерігається у 100 % людей. Тому людям по­хилого віку рекомендується уникати надмірного фізичного навантаження, дотримуватися дієти, у разі необхідності призначають анаболічні гормони, протисклеротичні препарати (цинаризин).

У 95—98 % людей похилого віку виявляють остеохондроз хребта. Ви­никають перші зміни в драглистому ядрі. У міжхребцевому дискові утво­рюються тріщини, розвиваються щілини, у них розсмоктуються шматочки хрящової тканини. Унаслідок деструкції диска зближуються хребці. З одно­го боку, розвивається субхондральний склероз замикальної пластинки, а з іншого — крайові кісткові розростання. Цьому сприяють травми, порушен­ня статики, дисплазії, професійні та побутові чинники, захворювання.

Деформівний артроз уражує людей середнього та похилого віку. У роз­витку цього дистрофічно-деструктивного процесу головним є віковий чинник. Сприяють цьому процесу травми, що призводять до первинних арт-розів, вторинні артрози спричинюються різними захворюваннями, інфекціями, дисплазією. Первинні артрози розвиваються в дрібних суглобах та суглобах хребта, вторинні — у великих суглобах. У хрящі руйнуються лізосоми, активізуються ензими, що призводить до загибелі кістки. Хрящ втрачає блиск, стає волокнистим, кістка може оголюватися. Замикальна пла­стинка епіфізів або стовщується, або склерозується, або стоншується з по­рушенням цілості. В одному місці в кістці розвивається пороз, а в іншому — склероз або утворюються дистрофічні кісти з драглистим вмістом, які іноді прориваються в порожнину суглоба, спричинюючи хруст у суглобах, біль після навантаження. Згодом це призводить до зменшення рухомості, кульга­вості, вкорочення кінцівки. Характерні також звуження щілини суглоба, змі­на контурів кістки, відкладання вапна в м’яких тканинах.

                        Правила обстеження кісткової тканини черепа.

На черепі при уважному і акуратному доторкуванні необхідно:

— визначити розміри тім’ячок;

— оцінити стан швів;

— визначити щільність самих кісток.

Пальпацію найкращу виконувати відразу обома руками: великі пальці покласти на лоб, долоні – на скроневі ділянки, середнім і вказівним пальцями при цьому обстежеються тім’яні кістки, потилична ділянка, шви і тім’ячко.

Семіотика порушень

Одним із найчастіших захворювань у дітей грудного віку є рахіт.

Частою ознакою є те, що при рахіті не наступає своєчасне зменшення розмірів великого тім’ячка (закривається воно різніше).

Як відомо, в нормі голова має округлу форму. При рахіті є існує декілька видів деформації і змін розмірів черепа:

— якщо відбувається випинання в сторони тім’яних кісток, голова набуває квадратної форми. Така форма черепа може зберегтись надалі.;

— при витягуванні вперед лобної кістки говорять про «олімпійський лоб»;

— сідницеподібний череп формується, якщо одночасно з випинанням тім’яних горбів є втиснення всередину шва між ними;

— візуально (або пальпаторно) визначається плоска потилиця;

— для запущеного рахіту характерною ознакою є значне пом’якшення і плоскість потиличної кістки, що при натискуванні вона може «провалюватися» вглиб- це називається краніотабес або симптом «фетрового капелюха».

— сідлоподібна деформація голови – це втисненнячерепа в місці великого тім’ячка;

— при витягнутій вверх голові говорять про баштовий череп;

— іноді деформація черепа може бути асиметричною- наприклад, сплощення тім’яної кістки з одного боку і випинання її з іншого боку;

— пом’якшення кісток може призвести до збільшення всіх розмірів черепа, що називається макроцефалія;

Характерними ознаками рахіту є різні види деформацій грудної клітки:

— курячі груди – випинання грудини вперед в виді кіля;

— груди «чоботаря» або воронкоподібні груди – втиснення грудини всередину головним чином в її нижній частині;

— Гаррісонова борозна – деформація грудної клітки у вигляді її втиснення по лінії прикріплення діафрагми до грудини (поперечне заглиблення); при цьому реберні дуги розгорнуті вперед;

— При пальпації ребер у місці прикріплення кісткової тканини до хрящової по обидва боки грудини можуть виявлятися патологічні горбики – рахітичні «чотки».

Зміни на кінцівках:

— потовщення, що визначаються візуально і пальпаторно в ділянці епіфізів променевих кісток, називаються «браслетки», в місцях діафізів фаланг пальців – «нитки перлів»;

— якщо рахіт залишається до кінця першого, на другому роках життя, коли дитина починає ходити, патологія проявляється деформацією кісток нижніх кінцівок. При збільшенні відстані між колінними суглобами ноги набувають О-подібну форму. Якщо в зазначеному місяці нижні кінцівки розташовані близько одна до одної, а розходяться в ділянці гомілок і стоп – Х-подібну форму;

Коли дитина починає сидіти, стояти, то під впливом ваги тіла може розвинутись кіфозне викривлення в поперековій або грудній ділянках хребта.

При рахіті спостерігається  порушення термінів запізнювання і порядку прорізування зубів.

Ознаки рахіту виявляються у дитини протягом перших двох років життя, надалі можуть у менш вираженому вигляді залишатися на все життя.

До семіотики порушень зубів відносяться:

— невірний порядок їх прорізування;

— рідко зустрічається передчасна поява зубів або їх наявність при народженні, що не є патологічною ознакою;

— до одного з симптомів вродженого сифілісу відноситься бочкоподібна форма верхніх різців з півмісяцевим краєм –гетчинсоновські різці;

— порушення кольору емалі –коричнева, жовта та ін.- зустрічається при спадкових захворюванях або як ускладнення лікарської терапії;

— карієс – ушкодження емалі частіше у дітей шкільного віку, що потребує лікування у стоматолога.

Сколіоз- бокове викривлення хребта. Сколіоз може бути право- і лівобічним, S-подібним; можливий у верхній, середній і нижній третині хребта. При цьому одночасно спостерігається асиметрія грудної клітки.

Пальпаторно сколіоз визначається проведенням по остистих відростках від 7 шийного хребця до крижів. Досліджується також «трикутник талії», що утвориться в стоячому положенні між тулубом і опущеною вниз рукою. Цей трикутник на ввігнутому боці збільшується, а на вигнутому –зменшується. При збільшенні трикутника праворуч сколіоз називається лівобічним і навпаки.

Вроджений вивих (дисплазія) кульшового суглоба – це недорозвинення вертлюжної ямки, зменшення її глибини, невідповідність розмірам голівки стегнової кістки.

Клінічні і діагностичні прояви:

1) візуально встановлюється асиметрія шкірних складок на стегнах, вкорочення однієї з кінцівок;

2) якщо дитину покласти на спину, ноги зігнути і привести до живота, то при дисплазії колінні суглоби будуть на різному рівні, так як стегна різних розмірів;

3) досліджується ступінь розведення ніг, зігнутих у колінних суглобах, в положенні дитини на спині. В нормі між кінцівками повинен утворитися кут близько 180 градусів, тобто кутоднієї ноги- близько 90. Доказом вивиху є обмеження кута відведення ноги менше 60 градуса.;

4) болісність в момент такого розведення ніг;

5) симптом Маркса-Ортолані – це відчуття клацання при такій методиці; якщо зігнути кінцівку в колінному і кульшовому суглобах, розмістивши великий палець на внутрішній стороні стегна, а інші пальці тримати на його зовнішній поверхні, надалі ногу привести і дещо повернути всередину – це перший момент методики; другий і основний – після цього розвернути ногу назовні і одночасно відвести, то в момент відведення відчувається клацання;

6) симптом Тренделенбурга – це пізня ознака вродженого вивиху.

В нормі: якщо дитина стане на одну ногу, другу зігне в коліні і підніме, то сідниця другої сторони підніметься. Це обумовлене тим, що таз у нормі знаходиться в стійкому горизонтальному положенні, і при черговому стоянні на одній чи другій нозі не виникає його опускання.

Аналогічна ситуація буде, якщо хворий стане на здорову ногу і підніме хвору ногу – сідниця зі сторони хворої ноги підніметься.

Дитина з вивихом кульшового суглоба  стане на ногу ураженої сторони, а другу здорову ногу зігне в коліні і підніме, то таз наклониться в здорову сторону, і сідниця тієї ж сторони опуститься. Це обумовлене втратою опори в кульшовому суглобі. Дитина при цьому для утримання себе нахилиться в хвору сторону.

7) ще одна пізня ознака – «качина хода», тобто кульгання при ході. Остаточний діагноз дисплазії кульшового суглоба ставиться на підставі рентгенологічного обстеження.

   При діагностиці цього захворювання особливе значення має його своєчасність. Ортопедичне лікування на першому році життя, а найкраще – з перших місяців, відносно просте – дитина декілька місяців знаходиться в стременах. Пізня діагностика потребує тільки хірургічного лікування, яке на жаль не завжди ефективне.

Профілактика деформацій скелета – є дуже важливим заходом для нормального розвитку опорно-рухового апарату дитини, починаючи з часу народження і закінчуючи шкільним віком. Під час догляду за дітьми медична сестра повинна зосередити свою увагу , а також увагу батьків на всіх моментах, що сприяють розвитку деформації скелета. Викривлення скелета, особливо хребта і грудної клітки, негативно впливає на організм, призводить до порушення функцій органів дихання, кровообігу. У дітей раннього віку деформація скелета виникає у разі надмірно тугого сповивання, а також коли дитина тривалий час лежить у ліжку в одному положенні, якщо постіль м’яка, а подушка висока, якщо дитину неправильно тримають на руках. У дітей дошкільного і шкільного віку деформація скелета найчастіше виникає внаслідок неправильного підбору меблів, а також у тих випадках, коли діти носіть портфель постійно в одній руці, сидять, зігнувшись за столом або партою. Підбір меблів є дуже важливим для профілактики деформації скелета. Залежно від зросту дитини столи і стільці повинні мати відповідну висоту. Столи і стільці в дошкільному закладі повинні маркуватися кольоровими позначками і закріплюватися за кожною дитиною. За столом необхідно сидіти прямо, спираючись на спинку стільця, не можна низько нахилятися над столом. Заняття за столом не повинні бути надто тривалими, їх треба чергувати з фізичними вправами, прогулянками, рухливими іграми. Портфель необхідно носити поперемінно то в правій то в лівій руці, але краще школярам користуватися ранцем.