Що таке остеохондроз хребта

Остеохондроз — дегенеративно-дистрофічне ураження суглобових хрящів незапального характеру.

Історія[ред. | ред. код]

Вперше термін «остеохондроз» запропонував німецький науковець Гільдебранд у 1933 році для визначення дегенеративних змін у міжхребцевих дисках. Наступні дослідження показали, що в окремих випадках більше страждають хребці, цей вид захворювання позначили як спондильоз (грецькою «спондилос» — хребець). В інших випадках хвороба уражає міжхребцеві диски, і її назвали дискоз. Але найбільш поширеним залишився термін і назва остеохондроз.

Етіологія[ред. | ред. код]

На даний час існує більше десяти етіологічних теорій, які пояснюють початок розвитку остеохондрозу. Також більшість науковців сходяться на тому, що це може бути не один певний фактор, а комплекс причин, які призводять до хвороби. Основними з них є наступні:

1. Генетична спадковість;
2. Гормональні порушення;
3. Вроджені аномалії розвитку хребта (як поштовх для розвитку у подальшому остеохондрозу);
4. Інші захворювання організму (дитячий церебральний параліч, поліомієліт, ревматоїдний артрит);
5. Малорухомий, сидячий спосіб життя та роботи (водії, касири, оператори, офісні працівники);
6. Навпаки, у людей важкої фізичної праці та тих, що постійно перебувають на ногах (шахтарі, сталевари, спортсмени, вчителі, лікарі, фармацевти);
7. Вікові зміни організму.

Патогенез[ред. | ред. код]

Сучасна людина веде малорухливий сидячий спосіб життя. Із всіх м’язових груп постійне навантаження мають тільки м’язи тулуба та шиї, які своєю невеликою, але постійною напругою зберігають та підтримують робочі та побутові положення організму. Коли втома наростає, м’язи тулуба та шиї вже не в змозі забезпечити амортизаційну функцію, яка переходить на структури хребта. При постійному навантаженні на хребет в ньому розвиваються дегенеративно-дистрофічні зміни, в першу чергу в міжхребцевих дисках.

Дегенеративний процес починається в пульпозному ядрі міжхребцевого диска. Спочатку воно втрачає вологу та центральне положення, зморщується та розпадається на окремі сегменти. Фіброзне кільце диска втрачає форму, блиск, пружність. Воно жовтіє, стає нееластичним, сухим, в ньому з’являються тріщини та розриви.
При наростанні дистрофічних змін в диску змінюється його висота. А внаслідок втрати пружності та еластичності під впливом фізіологічного навантаження відмічається звуження щілини між двома хребцями. Це одна з основних ознак остеохондрозу. При рухах тулуба можуть з’являтись зміщення тіл хребців по відношенню один до одного. Розвивається нестабільність хребцевого сегмента та в деяких випадках можуть виникати підвивихи в хребцевих суглобах. Зниження амортизаційної функції м’язів потребує підвищення опірної функції хребта. У зв’язку з цим по краях хребців у різних напрямках можуть утворюватись кісткові розростання — остеофіти. З одного боку їх можна роздивлятись як позитивну компенсаторну реакцію, яка покращує опорну функцію хребта, але, з іншої — коли остеофіти спрямовані в задньобокові відділи, вони можуть здавлювати нервові корінці та артерії, від яких живиться спинний мозок.

Клінічні прояви[ред. | ред. код]

Вони є численними, залежать від локалізації процесу, ступеню порушень, фізичного розвитку хворого. Остеохондроз буває шийний, грудний та поперековий.

Шийний остеохондроз. Хворого турбує біль у ділянці плечового суглобу та шиї. Біль носить інтенсивний та пекучий характер. М’язи шиї напружені. Може спостерігатись кардіальний синдром, який нагадує стенокардію, аритмії, тахікардія. Але при обстеженні серцевого м’яза ані функціональних, ані органічних змін нема (при відсутності серцевих захворювань). Також для шийного остеохондрозу характерні головний біль, запаморочення, нудота, погіршення зору у вигляді «мушок» та «плівки» перед очима, розлад сну, важкість у голові.

Грудний остеохондроз проявляється функціональним ураженням внутрішніх органів — серця, нирок, шлунка; задишкою, зниженням потенції у чоловіків.

Поперековий остеохондроз найбільш поширений. Першим проявом його є різкий біль у попереку, пов’язаний з м’язовим перевантаженням. Ще його називають радикуліт або люмбаго. Біль у ділянці попереку чітко локалізований. За характером пекучий, стріляючий, колючий. Хворий не може повернутись з боку на бік, встати з ліжка, нахилитись. Згодом біль може поширюватись на кульшові суглоби, стегна, аж до гомілки та ступні.

Лікування[ред. | ред. код]

Є комплексним і включає в себе різноманітні заходи.

Медикаментозна терапія[ред. | ред. код]

Застосовується залежно від проявів хвороби. У гострій стадії використовують знеболювальні (диклофенак, кетанов, дексалгін) та спазмолітичні (но-шпа, мідокалм) препарати, а також знеболювальні мазі (апізатрон, фіналгон, диклак-гель та інші).
Під час ремісії хворим призначають ліки, які покращують структуру хряща та кровообіг у хребті (терафлекс, структум, дона, хондроітин з глюкозаміною).

Ортопедичні засоби[ред. | ред. код]

Засоби, які фіксують положення хребта у фізіологічному потрібному для лікувального ефекту положенні, а також після тракції (витягування хребта). Розвантажують міжхребцеві диски, м’язи і зв’язки спровокованих ХРС (хребетно-руховий сегмент) у період лікування. Призначаються лікарями для носіння на певний час. У залежності від потреби мають жорстку, напівжорстку, м’яку фіксацію. Найпоширинішими є ортопедичні засоби: пояс для спини, корсети для хребта (для грудного, грудно-поперекового, попереково-крижового відділів спини). Ефективні в гострій стадіі процесу, при болю в попереку, а також використовуються в стадії відновлювання і для профілактики остеохондрозу.

Фізіотерапія[ред. | ред. код]

Діапазон фізіотерапевтичних процедур досить великий. Це ультрафіолетове опромінювання, динамічні струми, фонофорез новокаїну, еуфіліну, ультразвук, електромагнітні процедури. Невід’ємною складовою є ванни з радоном, грязеві, вуглеводневі, хвойні.

Лікувальна гімнастика[ред. | ред. код]

У гострому стані захворювання завданням лікувальної гімнастики є нормалізація тонусу центральної нервової системи, підсилення крово- та лімфотоку в суглобах хребта, зняття напруги м’язів, покращення функціонування основних систем організму. Вправи виконуються у положенні лежачи та сидячи, у повільному темпі, дуже обережно під наглядом лікаря.

У стадії ремісії вправи виконуються у тренувальному режимі та спрямовані на укріплення м’язів спини, шиї, живота, кінцівок. Можна використовувати гантелі та тренажери. Дуже корисне виконання вправ у воді та плавання. Масаж повинна виконувати спеціально навчена людина. У гострій стадії прийоми масажу потрібно виконувати дуже повільно з мінімальним навантаженням. Завданням масажу є зниження напруги м’язів, запобігання утворення контрактури суглобів, підвищення загального тонусу організму. Поза загостренням прийоми масажу можуть мати інтенсивніший характер. Дозволяється як ручний, так і апаратний, вібраційний, точковий та самомасаж. Курси потрібно проводити 3—4 рази на рік. Додатково можна застосовувати голкотерапію, су-джок.

Витягування хребта[ред. | ред. код]

Дуже ефективним є витягування хребта із застосуванням ваги від 3 до 30 кг. Загалом витягування хребта буває горизонтальним і вертикальним (залежно від площини, в якій проводиться процедура), а також підводним і сухим (залежно від середовища, де проходить процедура). Для сухого витягнення використовують різні столи — вертикальні або горизонтальні. Вони оснащені комп’ютерними датчиками, що допомагають визначити силу тракції. Сила, застосовувана під час процедури, не повинна перевищувати третин частини маси хворого. Сама процедура триває близько півгодини.

Підводне витягування хребта проводиться в спеціальних ваннах або басейнах. Тепла вода, іноді з додаванням солей і мінералів, розслаблює м’язи, завдяки чому можна використовувати меншу силу тракції. Однак, підводне витягування не підійде для людей з проблемами серцево-судинної системи і захворюваннями нирок.

Профілактика[ред. | ред. код]

За даними вчених у кожної другої людини після 35 років спостерігаються симптоми остеохондрозу. Якщо хвороба стрімко прогресує та виникають ускладнення (найтяжче — грижа міжхребцевих дисків) це призводить до інвалідності. Тому роль профілактики у запобіганні остеохондрозу величезна. До того ж профілактичних заходів слід дотримуватись з дитинства. Лікування інфекційних та інших захворювань, які здатні призвести до остеохондрозу. Важливим для профілактики буде обмеження фізичного навантаження на хребет, особливо коли праця людини потребує підняття вантажів, або зовсім є нерухомою в сидячому положенні. У першому випадку використовують запобіжні фіксуючі пояси, а в другому широко використовуються добре підігнані під вигини спини крісла з ортопедичним ефектом і гімнастичні вправи.

Динамічне фізичне навантаження[ред. | ред. код]

Це поняття включає виконання комплексу гімнастичних вправ не менше трьох разів на тиждень. Скорочення часу перегляду телевізора, замінивши його прогулянками на свіжому повітрі. По можливості займатись будь-яким улюбленим видом спорту — плаванням, тенісом, футболом, ходінням на лижах, їздою на велосипеді тощо.

Сон на твердому ліжку[ред. | ред. код]

Матрац має бути пружним, не вигинатись. Подушка — маленькою, тільки під голову, а ще краще, спеціальна ортопедична під шию з вирізом для голови.

Лікування та профілактика сколіозу у дітей[ред. | ред. код]

Правильне сидіння під час читання та писання з дотриманням постави. При схильності до сутулості — носіння коректора постави.

Раціональне харчування[ред. | ред. код]

Не переїдати, не допускати ожиріння. Вводити у раціон достатню кількість вітамінів, мікроелементів, особливо кальцію, фтору, магнію, а також дотримуватись правильного співвідношення білків, жирів та вуглеводів стосовно віку, способу праці, статі, загального стану здоров’я.

Джерела[ред. | ред. код]

• Гречко В. Е. «О шейном остеохондрозе». — М.:Знание, 1982 — 96с. (рос.)
• «Физическая реабилитация» /под общей ред. проф. С. Н. Попова. Изд. 3-е.- Ростов н/Д: Феникс, 2005. — 608с. (рос.)

Література[ред. | ред. код]

• Неврологические синдромы остеохондроза / Лиманский Юрий Петрович, Мачерет Евгения Леонидовна, Ващенко Елена Андреевна, Чеботарёва Лидия Львовна, Самосюк Иван Захарович. — Киев : «Здоров’я», 1988. — 160 с. — 12 000 прим. — ISBN 5-311-00041-4. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]

• ОСТЕОХОНДРОЗ

Остеохондро́з (от др.-греч. ὀστέον «кость» + χόνδρος «хрящ» + -ωσις «боль») — это (по данным разных авторов):

1. Дегенеративно-дистрофическое мультифакториальное заболевание (в соответствии с МКБ[2] код — M42[3] входит в группу 6 — деформирующих дорсопатий XIII класса болезней костно-мышечной системы и соединительной ткани), начинающееся с пульпозного ядра межпозвонкового диска, распространяющееся на фиброзное кольцо, затем на другие элементы позвоночного двигательного сегмента (ПДС), проявляющееся в определённых условиях полиморфными (рефлекторными, компрессионными, компрессионно-рефлекторными и рефлекторно-компрессионными) неврологическими синдромами.
2. Ускоренное изнашивание, преждевременное старение костносуставного аппарата, которое может быть локальным или генерализованным.

Причины[править | править код]

До настоящего времени нет точных данных о причинах дегенеративных заболеваний позвоночника. Существует лишь ряд теорий, рассматривающих в качестве причин развития дегенеративных поражений позвоночника различные факторы: инволютивные, дизонтогенетические, механические, иммунные, гормональные, дисметаболические, сосудистые, инфекционные, функциональные и наследственные.

Наиболее распространенной является инволютивная теория, согласно которой происходит локальное преждевременное старение хряща и кости в результате предшествовавших повреждений — механических, воспалительных и тому подобных. Согласно этой теории, развитие инволютивных дегенеративных изменений в позвоночнике предопределено генетически, а возникновение дегенерации как болезни, с соответствующими клиническими проявлениями, обусловлено влиянием различных эндогенных и экзогенных факторов. Если причину остеохондроза удается установить не всегда, то его патогенез достаточно хорошо исследован. Хотя и в данном разделе изучения остеохондроза имеются дискуссионные моменты. Дегенерация межпозвонкового диска развивается, когда катаболизм протеинов матрикса начинает преобладать над процессом их синтеза. Важнейшим пусковым моментом для этого может быть нарушение условий питания диска. Межпозвонковый диск представляет собой наиболее аваскулярную ткань в организме человека. По мере роста МПД его васкуляризация снижается, поэтому снижается и поступление питательных веществ в ткани. Это уменьшает способность клеток диска синтезировать новый матрикс, ограничивает их пролиферативный потенциал, что приводит с возрастом к снижению их плотности в диске. Результаты гистологических исследований показывают, что причина начала инволютивных и/или дегенеративных изменений межпозвонковых дисков — нарушение питания на фоне исчезновения кровеносных сосудов в замыкательных пластинках позвонков . На молекулярном уровне дегенерация диска проявляется уменьшением диффузии питательных веществ и продуктов катаболизма, снижением жизнеспособности клеток, накоплением фрагментов клеток (вследствие апоптоза) и дегенерированных макромолекул матрикса, уменьшением синтеза протеогликанов, повреждением нормального коллагенового каркаса. Данные изменения являются причиной дегидратации (из-за снижения концентрации хондроитинсульфатов). При этом пульпозное ядро теряет гидростатические свойства, то есть утрачивает способность распределять вертикальные нагрузки равномерно по всему объёму и перестаёт предохранять фиброзное кольцо от несвойственных его природе сил компрессии.

Фиброзное кольцо становится объектом постоянных механических воздействий, вследствие чего в нем развиваются патологические изменения: дезорганизация нормальной слоистой структуры в результате повреждения коллагенового матрикса, что приводит к возникновению трещин и разрывов фиброзного кольца. При развитии таких изменения межпозвонковый диск становится уязвимым для разрушающего воздействия биомеханических влияний, возникающих в условиях нагрузок и усилий человека при его нормальной активности. В результате уменьшения давления в диске напряженность волокон фиброзного кольца уменьшается, нарушаются фиксационные свойства диска, появляется патологическая подвижность в позвоночнодвигательном сегменте. Таким образом, идеология данного представления о патогенезе остеохондроза заключается в том, что патологическая подвижность выступает следствием, а вовсе не причиной дегенерации диска. Еще одним моментом в патогенезе дегенеративных изменений МПД — врастание в фиброзное кольцо межпозвонкового диска нервов и кровеносных сосудов, что является важной особенностью структурно разрушенных дисков. Врастание внутрь возникает ввиду потери гидростатического давления, которое свойственно внутренним областям неповрежденных дисков. Снижение содержания протеогликанов в дегенерированных дисках также облегчает врастание нервов и капилляров. Однако наличие сосудов и нервных волокон не могут влиять на регенераторные способности клетки, так как архитектоника, в которой они нормально функционировали, и ультраструктурные взаимодействия утрачены.

Жалобы, которые предъявляет пациент, разнятся в зависимости от формы остеохондроза: компрессионный или некомпрессионный. При компрессионных формах основными жалобами являются боль, онемение и мышечная слабость в зоне иннервируемой спинномозговым корешком; может быть скованность движений, нарушение функций тазовых органов. Выраженность болевого синдрома и неврологического дефицита зависит от степени и длительности компрессии. При некомпрессионных формах остеохондроза жалобы пациента очень вариабельны: локальный болевой синдром, рефлекторный болевой синдром, ангиодистонический синдром, висцеральный синдром и так далее. Манифестация заболевания может возникать как остро с выраженным болевым синдромом, так и прогредиентно с длительным хронизирующимся болевым синдромом.

Диагностика[править | править код]

Установление предварительного диагноза осуществляется при первичном осмотре пациента. Осмотр обычно проводит врач-невролог в связи с жалобами больного на местные изменения, которые могут проявляться болевым синдромом, деформацией или ограничением подвижности. Позвоночник исследуют в положении больного стоя, сидя и лежа, как в покое, так и в движении. Уровень поражения позвоночника определяют путем отсчета числа позвонков от определённых анатомических ориентиров или по специальной схеме.
При осмотре спины обращают внимание на осанку, особенности строения туловища, отмечают линию остистых отростков (срединная борозда спины), нижние углы лопаток, гребни подвздошных костей, боковые контуры талии и шеи, положение надплечий, отклонение межъягодичной борозды от вертикали, выявляют выпячивание остистых отростков, обращают внимание на рельеф мышц, расположенных рядом с позвоночником.
Ощупывание позвоночника позволяет дополнить данные осмотра (наличие или отсутствие деформации), определить локализацию, степень и характер болезненности. При ощупывании отмечают также напряжение мышц, расположенных рядом с позвоночником, поскольку большинство травм и заболеваний позвоночника сопровождается повышением мышечного тонуса.
Сгибание позвоночника используется с целью определения амплитуды движений в различных отделах позвоночника.
Основную роль в исследовании позвоночника отводят рентгенографии, компьютерной томографии и магнитно-резонансной томографии, с помощью которых определяется уровень поражения, уточняется и конкретизируется диагноз, выявляются скрытые патологии. Данные диагностики позволяют лечащему врачу определить тактику лечения и выбрать наиболее эффективные методы лечения.

Лечение[править | править код]

Лечение остеохондроза и его осложнений проводят с помощью консервативных методов, направленных на устранение болевого синдрома, нарушений функции спинномозговых корешков и предупреждение прогресса дистрофических изменений в структурах позвоночника.

При неэффективности консервативного лечения и по специальным показаниям проводится оперативное (хирургическое) лечение, объём которого зависит от уровня поражения и клинических проявлений заболевания.

Длительность лечения остеохондроза и его осложнений в основном зависит от тяжести заболевания, возрастных изменений, применяемых методов лечения, а также добросовестного выполнения назначений и рекомендаций лечащего врача. Как показывает практика, активная фаза лечения в большинстве случаев длится 1-3 месяца при применении консервативных методов, а восстановительный период после операции — около 1 года. В начале лечения у некоторых пациентов возможно усиление болевого синдрома, связанное с реакцией мышечной системы и других образований на непривычные для организма воздействия. Болевые ощущения купируются в короткие сроки применением физиотерапевтических процедур, медикаментозных препаратов, а также специальных физических упражнений. Результат лечения во многом зависит от поведения самих пациентов, от которых требуется терпение, упорство, настойчивость, определённая сила воли, а также желание выздороветь. Наибольшую эффективность консервативной терапии и реабилитации после хирургического вмешательства можно достичь в условиях специализированных медицинских центров и санаториев, оснащённых современной диагностической и лечебной базой, а также высококвалифицированными практикующими специалистами, применяющими комплексное лечение заболеваний опорно-двигательного аппарата.

Комплексное консервативное лечение включает[источник не указан 1278 дней] в себя лечебную физкультуру, физиотерапию, массаж и медикаментозную терапию.

Лечебная физическая культура (ЛФК), кинезитерапия — основной метод консервативного лечения заболеваний опорно-двигательного аппарата. Заключается в создании дозированных нагрузок, направленных на декомпрессию нервных корешков, коррекцию и укрепление мышечного корсета, увеличение объёма и выработки определённого стереотипа движений и правильной осанки, придание связочно-мышечному аппарату необходимой гибкости, а также на профилактику осложнений. Это достигается регулярными занятиями на реабилитационном оборудовании и суставной гимнастикой. В результате выполнения упражнений улучшается кровообращение, нормализуется обмен веществ и питание межпозвонковых дисков, увеличивается межпозвонковое пространство, формируется мышечный корсет и уменьшается нагрузка на позвоночник.

Физиотерапия — метод лечения, в котором используются физические факторы: токи низкой частоты, магнитные поля, ультразвук, лазер и др. Применяется для снятия болевого синдрома, воспалительных процессов, реабилитации после травм и операций. При использовании методов физиотерапии сокращаются сроки лечения многих заболеваний, повышается эффективность применения медикаментов и снижение их дозировки, отсутствуют побочные эффекты, свойственные медикаментозному лечению.

Массаж — это совокупность приемов механического дозированного воздействия в виде трения, давления, вибрации, проводимых непосредственно на поверхности тела человека руками. Эффективно снимает мышечное напряжение, мышечные боли, улучшает кровообращение, обладает общеукрепляющим действием.

Мануальная терапия — индивидуально подобранное мануальное воздействие на костно-мышечную систему для снятия острых и хронических болей в позвоночнике и суставах, а также увеличения объёма движений и коррекции осанки.

Вытяжение (тракция) позвоночника — эффективный метод лечения болевых синдромов в позвоночнике, и суставах с использованием индивидуально подобранной нагрузки с использованием специального оборудования. Процедура направлена на увеличение межпозвонкового пространства, снятие боли и восстановление анатомически правильной формы позвоночника.

Медикаментозная терапия показана в период обострения заболевания, направлена на купирование болевого синдрома, снятие воспалительного процесса и усиление обменных процессов путём приёма или введения лекарственных средств с помощью внутримышечных или внутривенных инъекций.

Хотя каждый из выше перечисленных методов является высокоэффективным[источник не указан 1278 дней], всё-таки стойкий терапевтический эффект можно получить только при сочетании их с занятиями на реабилитационном оборудовании, то есть при создании полноценного мышечного корсета.

Хирургическое лечение — показано при наличии осложнений остеохондроза с наличием стойкой клинической картины компрессии нервных корешков или самого спинного мозга в случае неэффективности консервативной терапии. Оперативным лечением осложнений остеохондроза занимается нейрохирург.

См. также[править | править код]

• Грыжа Шморля
• Остеохондроз позвоночника
• Дорсопатия

Примечания[править | править код]

Ссылки[править | править код]